Календар оновлень:

Новини:11.10.2017, 08:43
Анонси:22.03.2017, 08:34
Статті:26.10.2016, 14:56
  
Останнє оновлення: 11.10.2017, 08:43
 
Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2015 році»

05.06.2015, 08:59

Дорогі співвітчизники!

Пресвяті отці!

Високоповажні іноземні гості!

Шановні народні депутати!

Шановний пане Прем'єр-міністр, шановні члени Уряду!

Кожен з нас, хто уособлює сьогодні українську владу, рік тому чітко уявляв, на що він йде. Та й досі аж здригнешся, як згадаєш, в якому стані опинилася країна після того, як клептократичний режим Януковича чотири роки свідомо котив її до національної катастрофи, як впевнено вів справу до кінця української історії, який був спланований поза межами України.

Крім бюджету, бо гроші нікому не довірялися, все було віддано в повне розпорядження сусідньої країни, і вона прискореними темпами здійснювала демонтаж української держави. Крім ліквідації армії та спецслужб, руки дійшли навіть до того, що в «Нафтогазі» питаннями реверсу газу з Європи займався громадянин Росії, який одразу ж після Революції втік до Москви разом з усією бандою.

Що спливає в пам'яті щодо тих днів? Анексовано Крим. Російські бойовики захопили більшу частину Донбасу. Підбурювані Москвою сепаратисти розпалюють проросійські повстання в Харкові, Одесі, Миколаєві, Херсоні, в багатьох інших містах. Кремль готувався до розчленування України, знав, що його п'ята колона остаточно знищила українську армію, обеззброїла її, залишила голою та босою. В березні 2014 року до виконання завдань було готово трохи більше 5 000 вояків, та й то, якби вони знайшли пальне доїхати до фронту. Забігаючи наперед, скажу, що зараз в зоні антитерористичної операції боронять країну більше 50 тисяч українських героїв, а загальну чисельність Збройних Сил України ми довели до 250 тисяч, і сьогодні нам є чим боронити Батьківщину.

Тоді деморалізована Майданом міліція розбіглася. На вулицях міст з'явилися півбіди, що ряжені, а біда, – що озброєні особи. Прикриваючись святими іменами майданівців та добровольців, тоді вони робили розбій і рекет.

У старому Парламенті тоді засідали «регіонали» і комуністи, які з кожним днем все вище і вище намагалися підняти голови.

У Державному казначействі панував справжній вакуум. Там навіть забули, як пахнуть гроші. І це при тому, що за 2010-2014 роки Україна напозичала більше, ніж за всі роки незалежності.

До чого я це все пригадую? Щоб правильно спрогнозувати, як воно буде, адекватно оцінити, як воно є, варто іноді згадати, а як же воно було і від краю якої загибелі ми тоді відскочили.

Головне наше досягнення за рік, що минув: всім смертям наперекір ми – а під «ми» я маю на увазі всіх нас як велику Українську націю – всі ми зберегли Україну. Як тут не згадати слова Василя Симоненка: «Народ мій є, народ мій завжди буде, ніхто не перекреслить мій народ!»

Шановні народні депутати!

Шість місяців тому ми створили нашу реформаторську більшість, започаткували партнерські стосунки між Президентом, Верховною Радою, Прем'єр-міністром та Урядом.

У мене часто запитують, а чи задоволений я роботою Уряду? Ні. Чи задоволений я роботою Верховної Ради? Очевидно, також ні. Скажу більше, я не задоволений і своєю роботою. Мені гріх скаржитися на брак критики в пресі, але ніхто не критикує мене більше, ніж я сам.

Знаєте, чому? Тому що народ всіма нами дуже не задоволений. Та ми не маємо щонайменшого права нарікати на людей, які довірили нам країну. Ми не повинні скаржитися на суворі вимоги і жорсткі критерії. Ви, депутати, міністри, як і я, Президент, – точно не ті, кому зараз в країні найважче.

Наше спільне завдання – подвоїти й потроїти зусилля задля змін у країні. Час також проаналізувати наскільки наші дії відповідають обраній стратегії, спланувати найближчі тактичні завдання і кроки.

Із стратегічним курсом український народ визначився під час нашої Революції Гідності та своїм голосуванням на позачергових президентських та парламентських виборах. Ці три події у сукупності стали очевидним і беззаперечним фактором європейського вибору українців.

Кінець сумнозвісної багатовекторності вніс повну ясність у питання не лише зовнішньої орієнтації, але й внутрішньої політики. Це – однозначний та безповоротний курс на вступ до Європейського Союзу і глибока європеїзація України. Період урочистих помпезних процедур минув. Ми розпочали важку, рутинну й кропітку домашню роботу із забезпечення євроінтеграції.

Тверде рішення українців повернути з історичних манівців на сучасний європейський автобан припало до душі не всім нашим сусідам. Коли в лютому-березні 2014 року ворог почав анексію Криму і агресію на Донбасі, він планував, що за рік Україна зникне з політичної карти Європи, а ми, українці, згинемо, як ті літописні обри.

У Кремлі розраховували, що посіяні російськими спецслужбами бацили спровокують епідемію сепаратизму в усіх східних та південних областях. Але ця ідея не знайшла підтримки ніде, включно з Донбасом. І навіть у тимчасово окупованих районах Луганської та Донецької областей сепаратисти утримуються при владі лише завдяки російським багнетам. А над прожектом «Новоросія» його автори та промоутери кілька тижнів тому власноруч поставили велику могильну плиту.

Лише за рік країна, яка протягом двох десятиліть звикла до безтямної політики абсурдного пацифізму, створила сучасні Збройні Сили, які звільнили від окупантів більшу частину Донбасу. Добровольчі батальйони і волонтери, трудівники ВПК, мільйони і мільйони українців у колосальному патріотичному пориві і, головне, – наші героїчні Збройні Сили – всі разом забезпечили це справжнє диво над Дінцем. На наших східних рубежах ми зупинили найсильнішу армію континенту. Адже там проти нас воюють не «шахтарі» чи «трактористи», а як ми довели переконливо всьому світові – регулярні, озброєні до зубів підрозділи російських збройних сил.

Попри успіхи у створенні армії, слід чесно визнати: ми на сьогодні забезпечили хоча й якісно інший, ніж рік тому, але все ще мінімально необхідний рівень обороноздатності держави. Ми навіть не всі діри залатали, часом все ще бракує найнеобхіднішого, тим більше, що чисельність армії збільшується. Якщо дивитися на картину статично, в ній повнісінько огріхів, не надто багато досягнень, і надто багато недоліків, але за динаміку, – так як воно розгорталося протягом року, як було, і як стало, – нам нема чого соромитися.

І волонтерський десант в Міноборони став взірцем співпраці громадянського суспільства та влади. Саме вони повсякденною самовідданою працею трансформують консервативну, громіздку і неповоротку систему управління та забезпечення, ця система закостеніла ще з часів Ворошилова та Будьонного. І цей титанічний труд слід продовжити, бо реформа Збройних Сил, успішно розпочавшись, ще дуже і дуже далека від завершення.

З повним текстом Послання, можете ознайомитися тут: http://www.president.gov.ua/news/32988.html

Аналітична доповідь до щорічного послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2015 році»