Календар оновлень:

Новини:20.02.2018, 13:09
Анонси:12.02.2018, 16:16
Статті:26.10.2016, 14:56
  
Останнє оновлення: 20.02.2018, 13:09
 

Друковані ЗМІ

  Друковані районні комунальні видання Полтавської області

Назва ЗМІ

Наклад

Періодичність

Обсяг (шпальт)

1

Рідний край (Великобагачанський район)

4 658

вт, пт

8, А3

2

Гадяцький вісник (Гадяцький район)

3 348

ср, сб

8, А3

3

Зоря Придніпров'я (Глобинський район)

5 160

вт, сб

4, А3

4

Гребінчин край (Гребінківський район)

1 200

чт

8, А3

5

Трудова слава (Диканський район)

3 850

пт

12, А3

6

Голос Зіньківщини (Зіньківський район)

4 080

вт, пт

6, А3

7

Життя і слово (Карлівський район)

2 000

пт

8, А3

8

Колос (Кобеляцький район)

3 000

ср, сб

6, А3

9

Козельщинські вісті (Козельщинський район)

2 030

пт

12, А3

10

Народна трибуна (Котелевський район)

3 634

ср, пт

8, А3

11

Перемога (Кременчуцький район)

1 370

пн

12, А3

12

Зоря (Лохвицький район)

7 293

вт, пт

4, А3

13

Лубенщина (Лубенський район)

5 130

ср, сб

8, А3

14

Промінь (Машівський район)

2 850

вт

12, А3

15

Прапор перемоги (Миргородський район)

2 700

пт

8, А3

16

Світлиця (Новосанжарський район)

3 120

пт

12, А3

17

Оржицькі вісті (Оржицький район)

1 550

ср, сб

4,А3

18

Пирятинські вісті (Пирятинський район)

3 800

пт

12, А3

19

Вісті (Полтавський район)

6 165

пн

12, А3

20

Решетилівський вісник

(Решетилівський район)

5 290

пт

16, А3

21

Вісник Семенівщини (Семенівський район)

1 960

пт

6, А3

22

Вісті Хорольщини (Хорольський район)

2 210

пт

10, А3

23

Нова праця (Чорнухинський район)

1 250

вт, пт

4, А3

24

Сільські новини (Чутівський район)

3 240

вт

12, А3

25

Сільське життя (Шишацький район)

2 780

пт

8, А3


Друковані ЗМІ Полтавської області з найбільшими тиражами

№ п/п

Назва ЗМІ

Тираж

Дні виходу

Формат

1

Для дому і сім’ї

26 000

чт

28, А3

2

Зоря Полтавщини

21 046

вт, ср, пт

8, А3

3

Вечірня Полтава

19 570

чт

10, А3

4

Полтавський вісник

19 270

пт

4, А3

5

Кременчуцький телеграфъ

16 400

чт

32, А3

6

Село Полтавське

16 000

пт

16, А3

7

Нова година (с-ще Решетилівка)

16 000

сб

16, А3

8

Програма плюс

11 000

ср

24, А3

9

Кременчуцька панорама

10 000

чт, нд

20, А3

10

Кремінь (м. Кременчук)

10 000

чт

16, А3

11

Коло

8 337

нд

20, А3

12

Нова газета по-полтавськи

8 000

сб

16, А3

13

Полтавська думка-2000

7 450

пт

10, А3


"Вісті Хорольщини"

«Вісті Хорольщини» - районна газета Хорольського району. Виходить з 12 лютого 1919 року. Колишні назви: «Комуніст», «Вісті» (редактор А.І. Воронець), «Колективіст Хорольщини» (С.Н. Пріцкер, А.Н. Галата), «Соціалістична Хорольщина» (Г.М. Сендеров, В.П. Шкиль), «Колгоспна правда» (В.П. Шкиль, І.Я. Шуляка, І.Б. Долинський, І.М. Гриценко), «Вісті Хорольщини» (І.М. Гриценко, з 01.08. 1996 – А.М. Олійник, з 19.12. 2002 р. і до цього часу – В.І. Теренько).

Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 1969 року, в зв'язку з 50-річчям виходу першого номера, газета нагороджена Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР.

Газета пережила різні періоди. 12 лютого 1919 року в Хорольському повіті вийшов перший номер більшовицької газети «Комуніст». Ця газета вміщувала інформацію про внутрішнє і зовнішнє становище радянської країни, республіки, губернії, повіту. Багато уваги приділялося становищу на фронтах. Газета виходила з великими перебоями. Від кожного номера цієї газети віяло свіжим вітром нового життя, революційною боротьбою. Газети «Комуніст», «Вісті», що видавалися в Хоролі в перші післяреволюційні роки, були пристрасними більшовицькими агітаторами, пропагандистами, колективними організаторами мас у боротьбі за втілення в життя ленінських ідей соціалістичного і комуністичного будівництва.

У 1930 році в Хоролі стала виходити газета «Колективіст Хорольщини», яка всебічно показувала складний процес колективізації сільського господарства, систематично інформувала читачів про створення нових колективних господарств у районі. Через вісім років районка ще раз змінює свою назву. «Соціалістична Хорольщина» друкує матеріали про виконання завдань п'ятирічок, перебудову народного господарства, роботу промислових підприємств, стахановський рух.

З 1962 року до 11 лютого 1989 року газета виходила під назвою «Колгоспна правда». Вона висвітлювала роботу з комуністичного виховання трудящих, мобілізації їх на виконання завдань господарського і культурного будівництва.

Хорольська райгазета тричі була учасницею Всесоюзної виставки досягнень у народному господарстві.

З 1996 року газета перейменована на «Вісті Хорольщини» і має цю назву і на даний час. Нині районна газета «Вісті Хорольщини» виходить щотижня, у п'ятницю, на восьми сторінках. Колектив налічує 8 працівників. Редактор – В.І. Теренько. Газета користується попитом у читачів. На сторінках районки друкуються офіційні матеріали щодо діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, статті про кращих людей, трудові колективи. Висвітлюються заходи, які проводяться в селах району та в місті. Випуск газети підтримують співзасновники – районна рада та районна державна адміністрація. Колектив редакції знаходить підтримку і порозуміння з боку депутатського корпусу району.



"Гадяцький вісник"

105 років тому, в січні далекого 1906 року, в Гадячі побачив світ перший у нашому краї друкований засіб масової інформації – „Газета Гадячского земства". Відповідальним редактором її був П.І. Мельников – голова земської управи.

В грудні 1917 року на засіданні надзвичайного земського зібрання газета одержала назву „Рідний край", редактором її було призначено Олену Пчілку. До речі, вона до цього часу випускала літературно-мистецький альманах „Рідний край", який виходив у Полтаві і кілька років у Гадячі. Засновниками журналу були адвокат Димитрієв, письменники Панас Мирний, Коваленко.

У лютому 1919 року естафету від „Рідного краю" прийняла газета «Известия ради робітничих, солдатських і селянських депутатів». Потім вона називалася „Зоря", „Вісті", „Будівник соціалізму", „Будівник комунізму", а з жовтня 1990 року носить назву „Гадяцький вісник".

Тривала перерва в історії газети була в роки Великої Вітчизняної війни, в період фашистської окупації. В цей час працівники редакції і друкарні разом з партійним і радянським активом організували в селі Плішивець підпільну друкарню, де випускали листівки, що кликали на боротьбу з ворогом. У нерівному бою з фашистами смертю хоробрих загинув редактор газети, комісар партизанського загону Микола Радзей.

Уже через тиждень після визволення району від німецько-фашистських загарбників газета знову виходить в світ. Спочатку її редактором був Гайковий, потім Омельченко, Несвіт.

З редакції районної газети вийшло немало досвідчених журналістів. У ній працювали майбутній член-кореспондент Академії наук України Л.М. Новиченко, відомі журналісти В.Ф. Сторожук, О.Є. Громов, заслужений журналіст України, колишній редактор газети „Зоря Полтавщини" Л.В. Думенко. Ми бережемо пам'ять про заслуженого журналіста України, багаторічного редактора газети А.Я. Панасенка, журналістів Л.Б. Полницьку, В.С. Шевчука, С.П. Пономаренка, В.М. Криська, В.М. Квашу, А.П. Галака, про наших колишніх позаштатних кореспондентів М.Ф. Позивайла, Г.А. Шанька, А.О. Шестопала, О.М. Баса та інших. Вагомий слід у житті газети залишили І.О. Федусенко, О.С. Фалько, В.О. Глухота, М.Є. Наріжна та інші.

Нині в колективі редакції віддають всі сили обраній справі члени НСЖУ К.М. Козаченко, Н.О. Шпірна, А.А. Зубко.

Останній працює фотокореспондентом ще з далекого 1971 року і можна з впевненістю сказати, що немає в районі людини, котра б його не знала. Минулого року після закінчення вузу прийшла в редакцію Н.Ф. Трикоз і добре зарекомендувала себе на посаді відповідального секретаря. Вже 42 роки працює коректор Г.П. Печеніна, понад 30 років – бухгалтер Р.О. Сушко. Дещо пізніше прийшла в редакцію Л.М. Савченко, та вже давно стала своєю в колективі, справжнім професіоналом комп'ютерної верстки газети. Сумління трудяться техпрацівниця Л.І. Цимбал, шофер Ю.С. Івко.

Газета „Гадяцький вісник" однією з перших в області перейшла на комп'ютерну технологію випуску газети, що дало змогу на краще змінити її обличчя.

Сила газети – у тісному зв'язку з читачами, які підтримують її, допомагають робити кожен номер цікавим і потрібним. Щира вдячність нашим постійним кореспондентам Д.Д. Довгаленку, Л.В. Зубко, В.П. Павленку, В.М. Щухомет, Є.М. Ємцю, П.К. Яківцю та багатьом іншим. З особливим хвилюванням працівники редакції відкривають листи з Сар від Г.С. Дейни, адже в них завжди ґрунтовні й відточені статті з історії гадяцького краю. Ми щиро вдячні великій армії листонош, іншим працівникам поштового зв'язку, завдяки яким організовано ведеться передплата газети і доставка її читачам. Ми щиро вдячні за розуміння і підтримку співзасновникам газети – районній державній адміністрації та районній раді.

Багато гроз відшуміло над гадяцьким краєм за 105 років. Змінювалися часи, змінювалися люди, змінювалася й газета. Нині модною є думка, що кожне покоління прагне переписати історію по-своєму. Але того, що друкувалося в газеті протягом століття, не зітруть ні час, ні люди. І, до честі журналістів, професійно, виважено і помірковано.



"Гребінчин край"

Гребінка – місто залізничників, виросло воно навколо залізничної станції з такою ж назвою. Тож і не дивно, що перша гребінківська газета, що почала виходити ще у грудні 1933 року, мала назву «Сталевий шлях» і була органом Політвідділу 9-го експлуатаційного відділку станції Гребінка. У 1935 році був утворений Гребінківський район, і газета стала районної. Вона розповідала і про роботу залізничників, і про створення колгоспів, тричі на місяць виходила комсомольська сторінка «Молодий ленінець». Продовжували змінюватися назви газет: «Сталевий шлях», «За більшовицькі колгоспи», «Сталінський шлях». Перші відомості про редакторів районної газети знайшли в архіві. Андрій Михайлович Деркач, 1911 року народження, житель села Ворошилівка (нині Жовтневе), працював коректором Пирятинської райгазети «Колетивізоване село», потім редактором Гребінківської райгазети «Сталінський шлях». Був залишений в роки Великої Вітчизняної війни для підпільної роботи на окупованій фашистами території. Разом з односельцями чинили збройний опір фашистам. Розстріляний зі своїми побратимами у 1942 році. Посмертно нагороджений медаллю «За відвагу».

Після звільнення Гребінківщини від німецько-фашистських загарбників редакція газети відновила свою роботу. Першим післявоєнним редактором був Євген Трутень. Тираж у 1945 році становив 1500 примірників. У 1959 році газета мала назву «Прапор комунізму», редактор був Іван Курган, тираж газети постійно зростав. Наприклад, у 1960 році він становив 2630 примірників, у 1962 -3311. Редактором став Григорій Куліш. Був у газети період, коли під час реорганізації районів, Гребінківський район приєднали до Пирятинського, і газети були об'єднані в одну – «Шляхом Ілліча». Редактором залишився Григорій Куліш, а тираж зріс у рази і став 12 660 примірників.

Після відновлення Гребінківського району відновила свою діяльність і газета, що мала тепер назву «Серп і молот». Її беззмінним редактором з 1968 року був Василь Москаленко, учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений орденами і медалями, вдумливий і серйозний журналіст. Тираж у 1968 році становив 6760, у 1979 – 8236, у 1985 – 8382. Такий тираж «районки» тримався до 90 –х років. З листопада 1980 року редакцію очолив Микола Качура, партійний діяч, журналіст. Він організував роботу колективу по – новому, покращив матеріально – технічну базу редакції, провів капітальний ремонт приміщення. Хочеться назвати і журналістів, що працювали в редакції весь цей час, наповнювали газету змістом, робили її цікавою для читачів. Це Галина Ковтун, Микола Зінченко, Іван Хоменко, Віктор Дворник, Андрій Сердечний, Микола Нетеса, Петро Волошин, Ніна Артеменко, Андрій Денисенко, Любо Пономаренко, Іван Бондаренко. Когось уже немає в живих, хтось на заслуженому відпочинку, але їх пам'ятають вдячні читачі.

У важкі 90 – і роки, роки становлення незалежності України газету очолила Катерина Інюточкіна, журналіст з 20 –річним досвідом газетяра. Саме на цей період і припадають найбільші труднощі і найважливіші зміни. Газета змінила власника і відповідно назву. Співзасновниками газети стали Гребінківська райдержадміністрація, Гребінківська районна рада і колектив редакції, газета отримала назву «Гребінчин край», стала тижневиком, перейшла на комп'ютерну верстку і почала друкуватися у видавництві «Лубни» на офсеті.

А також колектив по півроку не отримував зарплати і працював у неопалюваному взимку приміщенні, тираж упав до 2000 примірників. Йдучи з посади редактора Катерина Інюточкіна побажала творчому колективу газети: «Щоб ніхто не стояв перед труднощами на колінах».

З листопада 2002 року редактором районної газети працює Наталія Лакуша, колишній вчитель, постійний дописувач районної газети. Невеличкий колектив газети: журналісти Світлана Педоряка, Наталія Стеценко, фотокореспондент Анатолій Кисіль, що має 40 – річний досвід роботи, оператор комп'ютерної верстки Світлана Катруш, готують до виходу в світ наш тижневик, що налічує 10 шпальт. На жаль, творчі задуми через брак коштів не завжди втілюються в життя.

Сьогодні газета «Гребінчин край» - комунальна газета. Співзасновниками її є районна рада і трудовий колектив редакції. Тираж газети 1600 примірників. В газеті створена редколегія, куди входять представники співзасновників. Мета газети – забезпечення потреб району в об'єктивній інформації. З 2004 року газета працює за районною Програмою економічної підтримки та розвитку районної газети «Гребінчин край». Кошти виділяє під програму районна рада. У 2011 році редакції виділено 90 тисяч грн.. за 8 місяців 2012 року – 67 тис. грн.. редакція газети працює над виконанням основних завдань: забезпечення широкого висвітлення подій у районі, позитивних зрушень в економіці, місцевому самоврядуванні, соціальному захисті населення, інформування населення про діяльність посадових осіб, депутатів, висвітлення людських доль, позитивних прикладів з життя гребінківців з метою виховного впливу на молоде покоління, сприяння творчому розвитку жителів району, розповіді про історичні, національні, культурні особливості нашого краю.

Газета постійно друкувала і продовжує друкувати матеріали під рубрикою «Люби і знай свій рідний край». У 2012 році до 200-річчя з дня народження нашого земляка Євгена Гребінки, ім'я якого носить наше місто, редакція зібрала ці матеріали краєзнавця земляка Олексія Припутня і підготувала до друку книгу «Євген Павлович Гребінка і Гребінківщина», яка й була видана за сприяння міської ради та спонсорів. Письменниця та журналіст Любов Пономаренко, працюючи в нашій газеті, започаткувала сторінку «Євгенова світлиця», де друкувалися твори місцевих поетів і письменників, багато оповідань і самої письменниці теж побачили світ на сторінках нашої газети. Вона працювала з юними талантами, пізніше її справу продовжила вчителька Гребінківської гімназії Тетяна Устіловська. Члени її гуртка «Ліра» - дописувачі нашої газети. Гребінчин край пронизаний поезією, він дарує талант в дорослим в малим, і юним.

На сторінках нашої газети друкували свої твори члени Національної спілки письменників України Петро Линовицький, Любов Пономаренко, Микола Чорновус, Ніна Ткаченко, Олеся Білоцвіт, член спілки письменників Росії Петро Кириченко, але Полтавської Спілки літераторів Микола Нетеса, автори поетичних та прозових збірок Микола Катруш, Микола Линовицький, Андрій Денисенко(лауреат районної премії імені Євгена Гребінки), Ніна Третяк та інші.

Тож редакція працює, не здається, шукає нові шляхи до серця читача, адже читач потребує не лише об'єктивної інформації, а і позитивного прикладу, дотику до струн душі, щоб не загубити людину в людині.



"Громадська думка"

Газета "Громадська думка" була заснована 21 березня 1991 року як громадсько-політичний тижневик. Її засновниками виступили Комсомольська міська рада і міський комітет Компартії. Першим редактором стала Цегеля Валентина Миколаївна. На початку становлення у газеті штат налічував 3,5 ставки редактора, кореспондента, коректора-друкаря і 0,5 ставки бухгалтера. Видання виходило щотижня, спочатку на одному аркуші формату А3, потім на двох. Перший наклад становив 4000 одиниць. З часом об'єм газети збільшився, штат розширився до 9 одиниць. Найбільший наклад газета мала у 1996 році  10000 одиниць. З 1993 року засновниками газети стали трудовий колектив редакції та Комсомольська міська рада.

У 2007 видання пережило реорганізацію. Редакцію газети об'єднали з міським радіомовленням. Фактично приєднали міське радіомовлення до газети. З цього ж року редактором газети призначено Терен Тетяну Юріївну. З 2008 року трудовий колектив редакції змусили вийти із числа засновників видання. З цього ж року газета починає виходити повнокольровою на першій і останній сторінках. Нині її об'єм 28 сторінок формату А4. Наклад – 4000 екземплярів. У штаті 11 працівників: редактор, 2 відповідальні редактори (радіомовлення), випусковий (радіомовлення), відповідальний секретар, 2 кореспонденти, літературний працівник, оператор комп'ютерної верстки, бухгалтер та 1/3 ставки прибиральника службових приміщень.



"Зоря"

2 січня працівники районної газети „Зоря" разом з усіма лохвичанами відзначили 100­літній ювілей улюбленого видання. Для людини 100 років – то більше ніж ціле життя, а для газети – це тільки час розквіту.

Багатий, великий і славний творчий шлях пройшла газета за час свого існування, доносячи до лохвичан якнайширшу і найповнішу інформацію та новини про життя району, держави, світу.

Саме 2 січня 1912 року починає відлік часу свого існування газета „Зоря".

Слід зазначити, що й до цього часу в краї було зроблено декілька спроб заснувати газету. Першу таку спробу Лохвицьке повітове земство здійснило ще у 1897 році, але не отримало дозволу від Полтавського губернатора. І лише у 1903 році побачило світ перше періодичне видання краю „Бюллетень Лохвицкой уездной земской управы". Це був тижневик, який виходив російською мовою і містив офіційні матеріали про діяльність земства, інформацію про господарське та політичне життя. Видання проіснувало до січня 1906­го року.

І ось після тривалої перерви, у січні 1912 року почала виходити газета „Лохвицьке слово", засновником та видавцем якої виступало Лохвицьке Товариство сільських господарів. Тривалий час її редактором був О.М. Дуб­лицький. Цікаво, що видання було двомовним: поряд із матеріалом, написаним російською мовою, друкувалися і статті українською мовою про розвиток сільського господарства та події в житті міста, повіту, новини культури.

Під різними назвами виходила газета пізніше: „Известия Лохвицкого уездного исполнительного Совета рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов городского исполкома" (1919 рік). З грудня 1919 року вже після остаточного встановлення радянської влади в краї газета носила подвійну назву «Известия – Вісті», що свідчило про те, що матеріали видання друкувалися двома мовами: російською та українською.

Згодом у газеті все більше статей виходило рідною мовою і вже з 1921 по 1923 роки газета носила назву „Вісті Лохвицького повітового виконкому і повіткому КП(б)У" і виходила на українській мові.

У зв'язку із змінами в територіально­адміністративному поділі України і, зокрема, в нашому краї, коли Лохвицький повіт був реорганізований у три райони – Лохвицький, Чорнухинський і Сенчанський – до 1930 року Лохвиччина не мала своєї районної газети. У 30­і роки Лохвицька газета мала назви: „В соціалістичний наступ" (1930–1937), з 1937 – „Більшовицька трибуна". Під такою назвою газета проіснувала до грудня 1943 року. Її випуск переривався лише окупацією Лохвиччини німецько­фашистськими загарбниками з вересня 1941 року по жовтень 1943 року. Вже після визволення району, а саме з грудня 1943 року, газета виходить під назвою „Зоря Лохвиччини".

„місто Лохвиця,

Полтавської області.

Лохвицький цукрокомбінат.

Начальнику будівництва цукрозаводу ім. Сталіна

т. Крошці.

Секретарю парторганізації

т. Петрекієнку.

Голові завкому т. Баранову.

Прошу передать робітникам, робітницям, інженерно­технічним працівникам і службовцям Лохвицького цукрокомбінату, які зібрали 202.00 карбованці на будівництво танкової колони, мій братерський привіт і подяку Червоної Армії.

Й. Сталін»

Так починався перший номер газети, що вийшла під назвою «Зоря» 5 березня 1944 року. З того дня і до нинішнього часу районна газета «Зоря» – завжди бажаний гість в оселях лохвичан. Читачі з нетерпінням чекають кожен свіжий номер. Вже ціле століття вона приносить різні новини із життя держави, області, району.

„Зоря" – це наша з вами біографія, це історія нашого суспільства. З її сторінок багато поколінь черпали і черпають мудрі думки і розумні поради.

За період від виходу 1­го номера газети і до сьогоднішнього дня були різні часи. Були успіхи і поразки, пошуки, творчі удачі, але незмінним залишалося одне: журналісти минулих років і сьогодення писали і пишуть історію свого славного краю.

В різні роки редакторами районної газети працювали: Б. Козаков, Б.І. Дунаєвський, Терещенко, С.Г. Кошовець, Б.Н. Агранович, П. Мінько, С. Любовський, М. Дробний, П.Г. Ясинський, М. Паук, М. Бондаренко, А. Жук; в післявоєнні часи: І.С. Чернегіль, І.Ф. Бейкун, П.А. Стендик, М.П. Потькало, І.О. Ященко, В.Г. Гіржов. Нині трудовий колектив очолює О.В. Москаленко.

Лохвицька районна газета „Зоря" – одна з найстаріших „районок" області. Вона неодноразово виходила переможницею в республіканських конкурсах, відзначена Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (Указ від 21 березня 1969 року).

Не можна не згадати добрим словом і постійних дописувачів „Зорі" – позаштатних громадських кореспондентів. Це Г.І. Омельченко (с.Яхники), М.Ю. Кривошей (с.Бербениці), В.М. Даниленко (с.Луценки), І.Г. Яременко (м.Червонозаводське), В.О. Кузьменко (с.Піски), М.О. Піддубний (м.Червонозаводське), Н.К. Кулик (с.Бодаква), В.Г. Пересада (с.Сенча), Л.В. Яковенко (с.Харківці), М.І. Пономаренко (м. Лохвиця) та багато інших.

За свою 100­літню історію районна газета „Зоря" разом з лохвичанами кількох поколінь пережила і вкарбувала в своїх рядки усі масштабні події свого часу, відобразила здобутки і лихоліття, радощі й болі народу, разом з ним горювала і веселилась, захищала рідну землю від ворожої навали, зводила новобудови, сіяла і жала хліб, була вісником освіти і культури, оборонцем добра і справедливості. Одним словом з честю виконувала і виконує свою місію ліпописця життя лохвицького краю.



"Зоря Полтавщини"

Всеукраїнська громадсько-політична газета „Зоря Полтавщини" є флагманом обласної і вітчизняної періодичної преси. Її історія налічує майже 175 літ і сягає в далекий 1838 рік. Тоді, 15 квітня за новим стилем, вийшов у світ перший номер часопису „Полтавські губернські відомості", який і став прообразом нинішнього всеукраїнського видання.

За радянського періоду газета виходила під різними назвами, які диктувалися ідеологічною доцільністю тих часів: „Молот", „Більшовик", „Голос труда", „Більшовик Полтавщини". У вересні 1943 року після звільнення Полтави від фашистських окупантів видання отримує назву, яку має і нині, – „Зоря Полтавщини". Незважаючи на особливості історичної доби, колектив редакції завжди був на вістрі проблем суспільно-політичного життя: значну увагу читачів привертали публікації з питань сільського господарства, будівництва, розвитку промисловості, соціальної сфери. На найважливіших об'єктах створювалися виїзні редакції, широко використовувалася така форма масової роботи, як залучення позаштатного активу. У 1967 році газету було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.

Зі здобуттям незалежності України почалася нова сторінка в історії „Зорі Полтавщини". Вона набуває чіткого громадянського спрямування. Редакція активізувала публікацію соціально спрямованих матеріалів. У центрі уваги – захист прав людей, боротьба з негативними явищами, які виникали на зламі епох.

І в наш час журналістський колектив, вірний своєму професійному обов'язку, дотримується золотого журналістського правила – подавати лише об'єктивну інформацію. Не менш важливі для творчого колективу, враховуючи динаміку розвитку інформаційного простору, оперативність, актуальність публікацій.

Нині засновниками „Зорі Полтавщини" є трудовий колектив, обласна рада й обласна державна адміністрація. Головний редактор – Григорій Федосійович Гринь – заслужений журналіст України, секретар Національної спілки журналістів, голова обласної організації НСЖУ. Газета виходить тричі на тиждень чотирма номерами: у вівторок, середу і п'ятницю (подвійний номер). Поштова адреса редакції: 36000, м.Полтава, вул. Пушкіна, 115; електронна адреса: zoria@poltava.ukrtel.net

„Зоря Полтавщини", зберігаючи кращі традиції попередників і крокуючи в ногу з часом, впевнено йде назустріч 175-річчю видання.



"Козельщинські вісті"

Заснована Козельщинська районна газета 2 жовтня 1930 року під назвою «Розгорнутим фронтом». Перед війною у редакції на посаді кореспондента починав свою творчу діяльність Олесь Гончар. На жаль, не збереглося жодного примірника цієї газети, навіть у обласному архіві. Газета «Розгорнутим фронтом» припинила своє існування з початком окупації Козельщинського району гітлерівськими військами у 1941-му році. Районка відновила випуск першої ж весни після звільнення Козельщинського краю: перший повоєнний номер під назвою «За честь Батьківщини» вийшов 1 травня 1944 року.

Після відновлення Козельщинського району у 1966 році районка отримала назву «Радянське село», а з 1997 року — «Козельщинські вісті». Був час, коли вона змінила формат на А-4, але потім повернулася до звичних для читача газетних шпальт. І у 1997-му «Радянське село» стало «Козельщинськими вістями», перейшовши на комп'ютерні технології газетного дизайну.

29 листопада 2008 року вийшов 10000-ий номер нашої районної газети. 2 жовтня 2010 року вона відзначила свій 80-літній ювілей.

За ці десятиліття разом із функціями газети змінився і сам творчий процес. Із агітатора і пропагандиста вона перетворилася на співбесідника, порадника, просто товариша. На її сторінках — матеріали про пересічну, просту людину і для простої людини. Наближаючись до читача, «Козельщинські вісті» водночас намагаються наблизити і читача до себе.

Як і всі районні газети комунальної форми власності, районка пережила зміну форматів, об'єму, періодичності виходу, хронічне недофінансування, скорочення штатів. Але все ж таки вижила і виживає сьогодні, намагаючись іти в ногу з часом, борючись за свого читача і відшуковуючи у буднях маленького сільського району цікаву місцеву інформацію для нього.



"Лубенщина"

Міськрайонна громадсько-політична газета «Лубенщина» заснована 3 липня 1917 року. Вона називалася «Известия Лубенского совета рабочих и солдатских депутатов». У 1918 році вона стала називатися «Лубенское слово», з 2 лютого 1919 року – «Известия военно-революционного комитета города Лубен», в грудні 1919 р. «Известия Лубенского ревкома», потім вона називалася «Вісті» - орган виконкому повітової ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів та повітового комітету КП(б) України, з 1922 року – газета «Зарево» - орган повітвиконкому. У 1923 році з новим адміністративним поділом в Україні стала називатися «Червона Лубенщина». У 1962 р. у зв'язку з укрупненням районів часопису дали назву «Ленінська зоря». У роки перебудови газета отримала назву «Червона Лубенщина», а після проголошення незалежності України з 14 вересня 1990 року вона йде до людей під назвою «Лубенщина».

Нині в «Лубенщині» - 11 працівників. Серед них – 6 журналістів – членів Національної спілки журналістів України, 1 – Олександр Міщенко – член Національної спілки письменників України, 4 – лауреати журналістської обласної премії імені Григорія Яценка, 2 – оператори комп'ютерного набору, головний бухгалтер, водій – 05, ставки.

Тираж, в середньому, 5700. Виходить щосереди і щосуботи на 4-6-8 сторінках.

Редактором газети з лютого 2001 року – Іван Бурдим, до цього, з 1986 – працював заступником головного редактора. Колектив працьовитий, дружний, він творить газету під девізом колишнього працівника газети Миколи Легуші: Щастя журналістське – не життя в достатку, щастя журналістське – в поклику душі».



"Миргород - наш дім"

Газета «Миргород – наш дім» заснована у 2004 році, є друкованим органом Миргородської міської ради, від якої щорічно отримує фінансову підтримку на розвиток газети. Редакція є юридичною особою. Основними напрямками діяльності редакції є: підготовка і випуск у світ газети «Миргород – наш дім»; збір та поширення інформації згідно чинного законодавства; надання інформаційних і рекламних послуг та інше.

На шпальтах цього видання друкуються матеріали про громадсько-політичне, соціальне та культурологічне життя міста, області, держави.

За висновками Полтавського регіонального відділення Асоціації міст України у 2006 році газета «Миргород – наш дім» визнана найкращою в області як засіб масової інформації, який найкраще висвітлює роботу органів місцевого самоврядування. Творчий колектив редакції має 12 почесних нагород різного рівня (грамоти та подяки).

Штат працівників складає 6 одиниць, до складу якого входить заслужений журналіст України.

Тираж газети – одна тисяча екземплярів, виходить щочетверга, на восьми сторінках, форматом А-3.



"Нова праця"

Перший номер чорнухинської районної газети «Нова праця» (на той час вона носила назву «Шлях колгоспника» – орган Чорнухинського районного партійного комітету і райвиконкому) вийшов 6 січня 1932 року. Редакторами газети, керівниками поліграфістів у довоєнний час були Лев Бард, В. Хоменко, Г. Мірошник, П. Сімперович (у 1938-му), М. Луговий.

Після визволення району від фашистських загарбників у Чорнухах знову налагоджується випуск райгазети – спочатку під назвою «Сталінським шляхом» (в.о. редактора В. Кравцов), а потім під назвою «Колгоспна праця».

У післявоєнні роки газету редагували О.І. Терещенко, кавалер двох орденів Червоного Прапора Г.В. Ужако (1946-1947 рр.), В.М. Вовк.

З відновленням району (з 1967 року) чорнухинська районна газета вже мала назву «Нова праця». У цьому ж році в Чорнухах з'явилися рядковідливні машини – лінотипи (до цього газету набирали складачі ручного набору).

У грудні 1974 року редакція газети «переселилася» в новозбудоване двоповерхове приміщення, в якому перебуває й нині.

З почуттям відповідальності за доручену справу працювали редактори райгазети Г.К. Іваненко (1967-1969 рр.), І.М. Малько (1959-1975 рр.), І.Г. Бабенко (1975-1988 рр.), Г.М. Шибанов (1988 р.), І.Г. Кучер (1988-1990 рр.).

З серпня 1990 року редактором газети «Нова праця» працює Г.Д. Шибанова. У 1996 році райгазета одна з перших в області перейшла на комп'ютерну технологію випуску. Відтоді вона набирається і верстається у комп'ютерному центрі редакції, а друкується у видавництві «Лубни».

У «Новій праці» у свій час працювали талановиті журналісти М.В. Мельниченко, Л.М. Овдієнко, А.М. Малько, П.П. Ляш, А.І. Ричко, які після праці в Чорнухах стали редакторами відповідно Пирятинської, Кобеляцької, Зіньківської, Котелевської і Карлівської райгазет.

У січні 2012 року «Нова праця» відзначила своє 80-річчя. Колектив газети очолює член Національної спілки журналістів України, лауреат обласної журналістської премії ім. Г. Яценка Галина Шибанова, поряд працюють журналісти Раїса Шафорост, Валентина Ковган, Світлана Покидько, головний бухгалтер Ольга Сорока, оператор комп'ютерного набору Наталія Степаненко і водій Михайло Кеда.

У райгазети немає старості. Йшли роки, змінювалися її назви, обличчя, але незмінною залишається суть – газета для людей є найкращим інформатором, літописцем подій, другом і порадником, помічником, носієм нового, вартого життя.



"Оржицькі вісті"

Перший номер оржицької районної газети побачив світ 2 квітня 1931 року. Народилася районка у непрості роки революційних перетворень на селі. Упродовж перших 28-и років видання чотири рази змінювало свою назву. Газета «Штурмовик» (з 1931 р.) згуртувала колектив добросовісних і добровільних помічників. Далі назва змінилася на «За більшовицькі колгоспи» (1934 р.), а потім знову перейменувалася – на «За перемогу» .

 З перших днів визволення від німецько-фашистських загарбників тижневик відновлює свою роботу (23.09.1943). У серпні 1949 р. районна газета виходить під назвою «Зоря комунізму» і мала обсяг один друкований аркуш, а її випуск забезпечували 4 особи. Слід згадати тодішнього головного редактора Г.Калину, який віддав значну частину свого життя і здоров'я газеті. Саме за його керівництва, починаючи з 1959 року, районка почала виходити на двох друкованих аркушах. 1962 рік був останнім для «Зорі комунізму» - вона згасла 1.06.1962 року.

У новоствореному Оржицькому районі відновлено випуск районної газети, перший її номер під назвою «Ленінське слово» з'явився 1.04.1965 року. Під такою назвою районка виходила найдовше за всю свою історію – 26 років.

У другій половині минулого століття кожен з головних редакторів, а їх було 9 (І.Білокобильський, С.Лозицький, Г.Калина, І.Кравченко, О.Солод, О.Чепурний, В.Калашник, П.Линовицький, В.Прус), вносив свіжий струмінь в розмаїття жанрів друкованих матеріалів.

У 1966 році головним редактором призначено О.Чепурного. Він очолював колектив редакції 22 роки. За цей час було збудовано приміщення редакції та друкарні, зміцнено матеріальну базу.

У 1992 році на теренах району з'явилася «Оржиччина», а з січня 1993 р. – «Оржицькі вісті». Саме таку назву газета має вже близько 20 років. Районка виходить двічі на тиждень на двох друкованих аркушах.

З 1999 року головним редактором районної газети стає Г. Баганець. Зміст «Оржицьких вістей» зазнав оновлення відповідно до вимог часу. Газета продовжувала бути серйозним інформаційним виданням.

У 2011 році на підставі рішення дев'ятої сесії Оржицької районної ради шостого скликання 19.08.2011 «Про перейменування юридичної особи та затвердження Статуту комунального підприємства «Редакція районної газети «Оржицькі вісті» Оржицької районної ради Полтавської області» підприємство реорганізоване в КП «Редакція районної газети Оржицькі вісті». Цього ж року колектив редакції очолила О. Сидоренко. За її керівництва змінився не тільки зовнішній вигляд районки, а й її зміст. З'явилися нові рубрики, теми. Докладно й об'єктивно висвітлюються державотворчі процеси сучасності. Значна увага приділяється соціально-економічному розвитку району, героями публікацій стали люди праці.

З першого номера і до цього дня на сторінках районної газети - яскраві та важливі події Оржиччини і натхненні справи наших земляків у різних галузях суспільного життя.



"Перемога"

Газета «Перемога» Кременчуцького району видається з 26 лютого 1940 року.

1947-1951 роки – «Перемога» – орган Кременчуцького райкому КП(б) У та виконкому районної ради депутатів трудящих Полтавської області. Відповідальний редактор – К. Чаплюкова.

1953 рік – «Перемога» - орган Кременчуцького райкому Компавртії України та виконкому районної ради депутатів трудящих Полтавської області. Редактор – П. Алєксєєнко.

1955-1958 рр.– «Перемога» – орган Кременчуцького райкому КП(б) У та виконкому районної ради депутатів трудящих Полтавської області. Редактор – В. Варич.

1960 рік – «Прапор ленінізму» – орган Кременчуцьких міського і районного комітетів Компартії України, міської та районної рад депутатів трудящих Полтавської області. Редактор – М. Обревко.

1966 рік – «Перемога» – орган Кременчуцьких міськкому і райкому КП України, міської та районної рад депутатів трудящих Полтавської області. Редактор – І. Маценко.

1977 рік – «Перемога» – орган Кременчуцького райкому Компартії України та районної ради депутатів трудящих Полтавської області. Редактор – Д. Перерва.                                                                   

1991 рік – «Перемога» – газета Кременчуцької районної Ради народних депутатів Полтавської області. Редактор – Д. Перерва.   

1997 рік – «Перемога» – газета Кременчуцького району Полтавської області. Редактор – Д. Перерва. 

2004 рік – «Перемога» – газета Кременчуцького району Полтавської області. Редактор – Т. Керімова.

 Між безмірно далеким 1940-им і нинішнім 2012-им – ціла епоха земного буття, сповнена безлічі незабутніх історичних подій, невідворотних змін не лише державно-політичних устроїв, а й чисто людських пріоритетів та моральних цінностей. І все ж, які б суспільні шторми не вривалися в наше життя, в цьому розбурханому, неспокійному й нелегкому світі „Перемога" й донині тримається на крилі. Найперше тому, що своє друковане слово – чесне, відверте і щире – спрямовує саме до своїх читачів.

Світлим рядком незгасної пам'яті зорять у серцях члені колективу імена тих, хто дочасно пішов за межу вічності – недописавши, недоказавши, недотворивши. Незабутні переможани Дмитро Перерва, Володимир Губаренко, Іван Нощенко, Григорій Голяков, Михайло Гура, Василь Ожуженко, Євген Коробченко, Олексій Рева, Микола Невмивака… А чого варті були позаштатні кореспонденти Михайло Ціпар, Марія Лукаш, Олексій Питоня, Валентин Русаков, Андрій Первак, Дем"ян Коваленко, Світлана Жадан, друг газети Феодосій Роговий! Черговий їхній візит ставав для нас приємним, радісним і сповненим душевного тепла маленьким святом.



"Пирятинські вісті"

Перший номер Пирятинської районної газети «Известия Пирятинского Совета рабочих, солдатских и крестьянских депутатов» побачив світ на початку липня 1917 року. Тижневик сприяв пробудженню у читачів національної свідомості, утвердженню державницької ідеї. Потім газета неодноразово змінювала назву, виходила як «Незаможник», «Колективізоване село», «Зоря комуни», «Вільна праця», «Шляхом Ілліча». У вересні 1991 року колектив редакції, з урахуванням пропозицій читачів, самостійно назвав газету як «Пирятинські вісті», по суті повернувши їй первісну назву.

Редакторами районки у різні часи працювали С. Черненко, О. Шефнер, В. Луценко, М. Белих, Г. Давиденко, Г. Куліш, Г. Бажан, М. Мельниченко, Д. Бородавка, В. Булишева, Г. Синяк.

У радянські часи газета виходила два-три рази на тиждень, друкувалася у Пирятинській районній друкарні. У зв'язку з припиненням роботи районної друкарні, «Пирятинські вісті» нині – тижневик, який друкується за межами району. Тираж газети складає – 4000-4500 примірників. Виходить на 12 сторінках, має власний сайт. Газета неодноразово нагороджувалася грамотами, дипломами та цінними призами за результатами обласних та всеукраїнських конкурсів.



"Прапор перемоги"

Розташований майже в центрі області, Миргородський район мовби ввібрав у себе все краще, чим славиться Полтавщина, – живописні гаї і тихі річки, безмежні поля і сади, густі луки і зелені діброви.

Багаті землі району, який  споконвіку славиться своїми хліборобами, високими врожаями. У господарствах Миргородщини активно впроваджується спеціалізація – зерновиробництво, картоплярство, овочівництво, тваринництво, дослідне господарство ім. Декабристів вирощує свиней знаменитої миргородської породи, а Дібрівський кінний завод №62 – рисистих коней.

Далеко за межами Миргорода відома продукція заводу мінеральних вод і звичайно ж курортний комплекс «Миргород», де в п'яти санаторіях щорічно поправляють своє здоров'я десятки тисяч людей з усієї України. 

У лютому 2009 року газета «Прапор перемоги» відмітила своє дев'яностоліття.

Перший номер газети, – нинішнього «Прапора перемоги», – читачі одержали 20 лютого 1919 року. У той час під назвою «Вісник» газета виходила як орган повітової ради робітничо-селянських і солдатських депутатів.

У 1920 році газета почала видаватися під назвою «Селянська правда», а в 1921-1922 і подальших роках у районі друкувалися одноденні газети під різними назвами, такими як «Пролетарський голос», «Червоний прапор» тощо. В основному вони закликали трудовий люд району до відбудови народного господарства, піднесення сільськогосподарського виробництва, покращення стану народної освіти, до посилення роботи комітетів бідноти.

З1 жовтня 1930 року газета почала виходити під назвою «Червона трибуна». Переважаючими темами того часу були колективізація сільського господарства, виконання планів хлібозаготівель, підготовка колгоспних кадрів, ліквідація неписьменності. Особливу увагу газета приділяла розвитку змагання, висвітленню руху п'ятисотенниць – буряководів, стахановського руху в районі.

Після звільнення у вересні 1943 року Миргородщини від німецько-фашистських загарбників уже в жовтні знову почала виходити під назвою «Червона трибуна». Газета закликає трудящих віддавати всі сили на відбудову зруйнованого господарства.

З 22 квітня і по сьогодні газета друкується під назвою «Прапор перемоги».

Спочатку як міськрайонна газета, пізніше –як громадсько-політична газета Миргородщини. Газета користувалася зростаючою популярністю у читачів міста і району. Про це свідчить збільшення її тиражу з 15 тисяч у шістдесятих до 23 тисяч у вісімдесятих роках минулого століття.

Провідною її темою у цей період було висвітлення звитяжної праці трудівників сільського господарства з підвищення урожайності зернових культур та кукурудзи, а також збільшення продукції тваринництва. У вирішенні цих завдань допомагав великий загін сількорівських постів, які працювали в усіх бригадах і фермах колгоспі та радгоспів. Дієвою роботою в газеті відзначався комітет народного контролю, багатогранне життя району допомагали висвітлювати сільські і робітничі кореспонденти.

Сьогодні газета твердо стоїть на позиціях зміцнення і розвитку незалежної, демократичної держави Україна. Виконуючи соціальні ініціативи Президента України Віктора Януковича, видання з багаторічною історією, прагне допомогти трудящим якнайшвидше подолати труднощі, вселяє в їхні серця оптимізм, віру в краще життя, яке вони заслужили своєю невтомною працею.



"Промінь"

Районна газета була заснована 2 березня 1935 року як громадсько-політичне видання Машівського району під назвою «За сталінський урожай».

Старше покоління машівців пам'ятає газету як «Колгоспні вісті». З такою назвою вона прожила не одне десятиліття і була надзвичайно популярною.

На початку 90-х років районка стала «Променем» з легкої руки володаря «Золотого пера», беззмінного машівського «Кирила Кожум'яки», неперевершеного журналіста, випускника факультету журналістики Московського державного університету Бориса Тимофійовича Черняка. Логотип газети, створений за його ескізами, є візитівкою машівської районки і понині.

Значну роль у розвитку та етапах становлення газети відіграли її редактори: Михайло Карпенко, Іван Шуляка, Михайло Любивий, Георгій Шибанов, Іван Скорик, Ольга Березіна. Багато знань, умінь та зусиль віддали районному виданню й відповідальний секретар Аза Комісаренко, журналісти Іван Северин, Тамара Столій, Павло Циба, Віктор Іванченко, Наталія Скорик та багато інших.

І зараз «Промінь» продовжує традиції, започатковані нашими старшими колегами. Також нинішній колектив докладає максимум зусиль, щоб видання було цікавим, інформаційно-насиченим, змістовним, актуальним. На сьогодні тираж районки становить майже три тисячі екземплярів. А це означає, що кожна друга родина машівців щосуботи отримує свіжий номер газети. 



"Решетилівський вісник"

Решетилівська районна газета виходить з жовтня 1931-го року. Перша назва – «Колгоспник». Після звільнення Решетилівки від німецької окупації «Колгоспник» почали випускати два рази на тиждень на 2-х сторінках. Із січня 1958 року читачі отримували газету тричі на тиждень на 4 сторінках.

У кінці травня 1962 року в зв'язку з реорганізацією районів редакцію закрили. Жителі Решетилівщини отримували міжрайонну газету. Про новини краю до неї дописував Іван Деркач. В цей час створили альтернативний засіб масової інформації — районне радіо, редактором якого був Віктор Андрущенко.

На початку 63-го знову відроджується Решетилівський район, а разом з ним і райгазета. Новий редакційний колектив очолив Леонід Гайтота. З 18 березня газета виходила під назвою «Під прапором Ленінізму», а через два з половиною роки дістала назву "Червоний Жовтень".

Газетярі 60-х мали сильний творчий та інтелектуальний потенціал. Вони з районки йшли у велику журналістику, на державницькі пости. Володимир Лапко піднявся сходинками трудової кар'єри до працівника ЦК ЛКСМУ, співробітника Адміністрації Президента України. Іван Нечитайло редагував Шишацьку районну газету, займав відповідальні пости обласного рівня, став відомим письменником. Редактором Великобагачанської районки був Олександр Солод, Карлівської — Анатолій Васецький (пізніше працював провідним кореспондентом «Зорі Полтавщини»). Іван Моцар пройшов шлях від літпрацівника до редактора обласної молодіжної газети «Комсомолець Полтавщини». Олексій Дмитренко став письменником, шевченківським лауреатом.

Яскраві сторінки в історію газети вписали Віктор Андрущенко, Іван Деркач, Микола Мірошник, Володимир Писаренко, Михайло Говір, Владислав Пономаренко, фотокор Валентин Сулима та ін.

В середині шестидесятих тираж газети був найвищим за всю історію — 10 тис. примірників.

Покоління газетярів семидесятих – це Микола Терещенко, Григорій Кошкалда, Микола Невмивака, Ніна Ставицька, Олексій Довгий, Ніна Ребрик, Надія Колотій, Валентина Скопець, Галина Вертелецька,  фотокори Євген Рибалко та Владислав Яресько.

Яскравий слід залишили в історії часопису секретар-друкарка Олександра Гаркуша, бухгалтер Ніна Товстуха.

В «Червоний Жовтень» у 80-х прийшли працювати сьогоднішні творці газети Іван Циган, заввідділом соціальних питань Людмила Дядченко, заввідділом агропромислового розвитку Володимир Бондаренко, оператор комп'ютерного набору Антоніна Хоружа.

З 1981-го по 2000-й рік Решетилівську райгазету редагував Олексій Довгий. На початку 90-х районка перейменована в «Решетилівський вісник». В кінці 90-х перейшли на випуск видання комп'ютерним способом, на офсетний друк.

З квітня 2000-го року колектив редакції очолює Іван Циган. Газета стала виходити в двох кольорах. Збільшено обсяг сторінок — до 16. Тираж «Решетилівського вісника» виріс удвічі і нині є найвищим серед районних газет Полтавщини (близько 6 тисяч примірників).

Обличчя газети нині визначають разом із вищеназваними досвідченими журналістами молоді газетярі Тетяна Григор'єва, Юлія Дем'янець,  заввідділом комп'ютерної обробки інформації Юрій Колотій, коректор і спеціаліст з реклами Юлія Поліщук, оператор комп'ютерної верстки Алла Цибулько.



"Рідний край"

Перший номер районної газити у Великій Багачці був надрукований 17 січня 1932 року. Називалась вона "Ленінський шлях". І хоч тираж її був невеликий — всього 300 примірників, надрукована на обгортковому папері газета стала великою подією в житті району. Першим редактором районки був Григорій Павлович Рядненко. Він і матеріал готував для першого номера газети, і господарськими питаннями займався. Йому допомагали працівники райкому партії, відділу освіти. З багатьох газетних повідомлень того часу видно, що становлення нового життя проходило в запеклій боротьбі. Повідомлялося про факти підпалу колгоспної конюшні, псування усуспільненого інвентаря, приховування насіння. Сторінки районної газети рясніли словами "опортунізм", "класовий ворог", "куркуль", "підкуркульник".

В передвоєнні роки в редакції газети "Ленінський шлях" склався дієздатний творчий колектив. В 1938 році тут працював відомий пізніше письменник, земляк з села Стефанівщини Микола Терентійович Шаповал. Працівники редакції підняли літературний рівень газети, розширили тематику, всебічно висвітлювали роботу шкіл, клубів, збільшували коло сількорів. При редакції був створений літературний гурток, члени якого видали збірку віршів. Газета нарукувала інтерв'ю з режисером О. П. Довженком, коли він знімав у Великій Багачці сцени до кінофільму "Щорс", розповіла про приїзд поета П. Г. Тичини з групою літераторів на ювілей Кобзаря Ф. Д. Кушнерика на початку 1941 року.

В різні роки редакційні колективи очолювали Павло Микитович Колодько, Пріська Петрівна Тютюнник, Іван Мусійович Величко, Поліна Іванівна Корнієнко, Іван Якимович Шуляка, Олександр Павлович Солод, Іван Борисович Долинський, Володимир Петрович Ігнатенко.

Лише двічі, за свою багаторічну історію, газета припиняла свої випуски: з 15 вересня 1941 року по кінець 1943-го — у час окупації району; з червня 1962 року по 10 березня 1967-го — в зв'язку з ліквідацією Великобагачанського району.

Доля районної газети невіддільна упродовж усієї її історії від долі Великобагачанського району, усієї країни. Разом з усім суспільством газета боролася з класовими ворогами, за відбудову народного господарства, за високі врожаї, за перебудову і демократизацію, за становлення незалежної держави. Змінювалися ідеологічні пріоритети, форми і методи роботи. Первісна назва "Ленінський шлях" трансформувалася у "Світло жовтня", а та в свою чергу, змінилася на "Рідний край".

Цьогоріч районне видання святкувало свій 80-річний ювілей. Озираючись на пройдений шлях, трудовий колектив редакції "Рідного краю" має підстави пишатися собою. Ми надавали своїм читачам оперативну і, по можливості, об'єктивну інформацію про життя району, області, країни, порушували гострі проблеми суспільного буття і намагалися сприяти їх вирішенню, реагували на листи наших читачів і робили все від нас залежне, щоб допомогти людям. Велика заслуга у всьому цьому належить нашим попередникам, проте й нинішній склад редакції намагається гідно тримати марку "Рідного краю" в сучасних умовах.

Сьогодні "Рідний край" — одна з найпопулярніших газет Полтавщини. За своїм накладом вона впевнено посідає друге місце серед районок області. Насиченість району місцевою газетою становить 1 примірник на 5,7 жителів краю.



"Сільські новини"

Чудового дня ранньої осені – п'ятого вересня 1931 року тому вийшов у світ перший номер районної газети „Сільські новини". Здійснимо невеличкий історичний екскурс, присвячений цій події. З чого ж усе починалося? Першим редактором новоствореної чутівської газети призначили Федора Омеляновича Руденка. На той час районка називалася «Ленінським шляхом", редакція займала невеличке приміщення, де працювали кілька осіб, що тільки-но стали на журналістську стежку. Електрики тоді не було, газету набирали вручну складачі Катерина Черничка та Григорій Пономаренко. Друкував газету при світлі гасової лампи друкар Михайло Потоцький: спершу на найпримітивнішій друкарській машині – „тигельці", а пізніше – на машині плоского друку, яку приводили в дію вручну.

У немилосердному вирі тридцятих, коли посиленими темпами тривали колективізація, розкуркулення і виселення людей у далекі краї, а потім був страшний голодомор, виживав і маленький колектив редакції районки. Історія залишила небагато відомостей про тогочасну газету, людей, які в ній працювали. Війна, на жаль, знищила архівні матеріали. До нас не дійшло жодного примірника газети тих часів. Немає й достовірних спогадів її співробітників.

У роки масових репресій редактори на посаді довго не затримувалися. Редактора Данила Микитовича Марчука оголосили ворогом народу й заарештували. Правда, згодом його звільнили. Перед початком війни редактором призначили Івана Дементійовича Павленка. Під його керівництвом редакцію і друкарню евакуювали, а друкарські шрифти закопали. Коли Чутове окупували фашистські загарбники, хтось відкрив їм таємницю схованки. Вороги викопали шрифти й знищили; вщент зруйнували приміщення редакції та друкарні. Після визволення району від фашистів влітку 1944 року випуск районної газети відновили. Її редактором стала Анастасія Йосипівна Запека. Згодом її змінив завідуючий відділом пропаганди і агітації райкому партії Микола Олександрович Одринський. Йому на зміну прийшла Галина Миронівна Ночовна, потім – Богдан Меркурійович Кульчицький, Анатолій Григорович Гордієнко. Тривалий період, аж до виходу на пенсію, редактором працював Микита Данилович Ткачук.

У 1959 році збудували нове, просторе приміщення редакції. У ньому розмістили й друкарню. Газету стали набирати на лінотипі, друкувати на новій плоскій машині. Проте у 1962 році, у зв'язку з об'єднанням районів, випуск газети припинили. На території сучасної Чутівщини поширювалася газета Карлівського району „Заповіти Ілліча". З першого квітня 1965 року, коли відновили Чутівський район, почала виходити і районна газета, але вже під назвою „Сільські новини". Редакцію очолив випускник факультету журналістики Київського державного університету Павло Сергійович Заїка і пропрацював аж до 1985 року.

У складі творчого колективу з'явилися нові фахівці: відділ сільського господарства очолив Іван Андрійович Ситник, який раніше працював у карлівській районці; у інших відділах працювали журналісти з обласного центру. Щоправда, на периферії вони довго не затримувалися, тому згодом довелося ростити свої кадри. У редакцію прийшов Василь Петрович Задоя, який до цього працював у комунгоспі. Він обіймав посаду фотокора, але писав також вірші, оповідання, володів хистом фейлетоніста, гумориста. Згодом здобув вищу освіту, став заступником редактора, пізніше працював у валківській районній газеті, до речі, теж „Сільські новини".

У 1968 році при редакції районки створили первинну організацію Спілки журналістів. До неї увійшли сім осіб - працівників газети та районного радіомовлення. З 1967 року в редакції став працювати журналістом Іван Антонович Михайліченко. Він пройшов шлях від літературного працівника до редактора газети, яку очолив 1985 року. Його заступником працював Віктор Михайлович Пилявець. У «Сільські новини» він прийшов 1973 року. Без відриву від виробництва закінчив відділення журналістики вищої партійної школи. Із журналістською діяльністю вдало поєднував участь у художній самодіяльності. У 2005 році знаний журналіст вийшов на заслужений відпочинок, та віддав рідній газеті ще п'ять років свого життя. Тривалий час у редакції пропрацювали Іван Якович Вертій, Микола Олексійович Алфер'єв, Алла Василівна Бодня. Ці люди - справжні ветерани журналістської справи. Високих слів похвали і вдячності заслуговує колишній водій редакції Віктор Федорович Андрієнко. Завдяки його відповідальності і наполегливості, а більше посмішці й комунікабельності, у 90-их роках різні видавництва друкували газету навіть за наявності значних боргів за виконані послуги.

У новому тисячолітті в редакції працювали літературний працівник Оксана Мірошниченко, бухгалтер Надія Пилипенко, кореспонденти Тетяна Осадча та Тетяна Пашковська, оператори комп'ютерного набору та верстки Оксана Третяк, Лоліта Серякова, Сергій Клочко, Олександр Пастушок. Короткий, але плідний для редакції час очолював її досвідчений журналіст Віктор Миколайович Филенко. Він повністю реорганізував роботу редакції. За його керівництва у колективі з'явилися молоді кадри, стиль матеріалів став доступнішим для читачів. Для того, щоб друкувати газету у Чутовому, придбали офсетну машину. Недовге життя Віктора Миколайовича було сповнене добрих справ, щирих людей, значних подій. Сьогодні газета продовжує добрі традиції, започатковані талановитими попередниками.



"Трудова слава"

Перший номер диканської районної газети, яка називалася «Правда Диканщини», вийшов 20 жовтня 1931 року. Її редактором призначили Олексія Андрійовича Толока, а відповідальним секретарем - Тимофія Андрійовича Перцюка, що виконував водночас і обов'язки літпрацівника та кореспондента. Цим людям випало розпочати літопис життя району на сторінках «Правди Диканщини».

Видання несло новини жителям району до 4 жовтня 1941 року, коли Диканьку окупували фашисти. А відразу після звільнення – у вересні 1943 року - газета почала виходити під назвою «Радянська Диканщина». Була іще одна перерва у виході газети: у 1962 році, коли до Диканського району приєднали Шишацький, у зв'язку з фінансовими труднощами «Радянська Диканщина» більше року не видавалася. З 19 березня 1963 року диканська районна газета виходить під назвою «За комунізм», а з 1 квітня 1965 року і до сьогодні районний часопис носить назву «Трудова слава».

14 грудня 1981 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Трудову славу» нагороджено Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР. У той час колектив редакції очолював Іван Дмитрович Левченко.

Редакція газети стала доброю школою фахової підготовки для багатьох молодих журналістів, які продовжили свою діяльність в обласних та всеукраїнських виданнях. Це Микола Босак, Григорій Гринь, В'ячеслав Новіков, Віктор Семеняка, Валентин Посухов, Вадим Лісний.

«Трудова слава» неодноразово ставала переможцем обласних і всеукраїнських конкурсах. Нині видання виходить на 12 полосах, має сучасне поліграфічне оформлення. Передплачують і читають «Трудову славу» у кожному другому дворі Диканщини, про це свідчить тираж видання 4000 примірників на 19 тисяч жителів району.



"Життя і слово"

Районна газета «Життя і слово» заснована 4 листопада 1930 року під назвою «За колективне життя». З середини 30-х років минулого століття виходила під назвою «Сталінським шляхом». Після закінчення Великої Вітчизняної війни і до 1965 року районний часопис мав назву „Червона зоря". З 1965 року перейменована на «Заповіти Ілліча», а в березні 1997 року перереєстрована як районна газета „Життя і слово". Правонаступниками і засновниками її стали районна державна адміністрація, районна рада і трудовий колектив редакції.

Виходить як тижневик щосуботи на восьми шпальтах. Мова – українська.

Середньорічний тираж одного номера – близько трьох тисяч екземплярів.  Газета розрахована на передплатників Карлівського району Полтавської області.

З 2000 року головним редактором призначений Сергій Францович Стеценко.

Основна тематика видання – висвітлення діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, соціально-економічного розвитку регіону, політичних партій і громадських організацій, утвердження демократії, прав і свобод громадян у відповідності до діючої Конституції України.



"Село полтавське"

Обласний тижневик „Село полтавське" виходить з 1991 року.

Об'єм — 12 сторінок форматом А-3.

Тираж — 17000-18000 (залежно від місяця року).

День виходу — п'ятниця.

Мова видання — українська.

Територія розповсюдження — Полтавська обл., м. Полтава.

Напрям — громадсько-політичний.

Передплата — 80%. Роздріб — 20%, додатковий тираж — за замовленням.

Орієнтовний читач — громадяни всіх вікових категорій, керівники підприємств та установ, комерційних структур, держслужбовці, політики.

Галузеве спрямування — підприємства, пов'язані з агропромисловим виробництвом та переробкою.

Засновники газети — облдержадміністрація, обласна рада, рада сільгосптоваровиробників, Селянська спілка області, обком профспілки працівників АПК, трудовий колектив редакції.



"Полтавський вісник"

Загалом ідея створити міську газету в Полтаві народилася ще на початку минулого століття. Тоді за неї взявся уже відомий на Полтавщині журналіст і письменник Дмитро Іваненко. Йому вдалося успішно пройти всі бюрократичні перепони, які чинила влада щодо створення нових періодичних видань. 1 грудня 1902 року вийшов перший номер міської газети «Полтавскій вестникь». Вона швидко набула популярності, широко висвітлювала різноманітні аспекти життя міста і губернії.

Д. Іваненко очолював редакцію «Полтавского вестника» до 1907-го, потім змушений був залишити цю посаду у зв'язку з фінансовими ускладненнями. Пізніше разом з братом Яковом він засновує нову газету «Полтавскій голось». Вона виходила до 1915 року, а тоді у зв'язку з фінансовими негараздами, що виникли в період війни, припинила своє існування. Дмитро Олексійович змушений був працювати в різних міських установах. Після революції і громадянської війни він обрав учительську стезю, викладав українську і російську літературу в трудовій школі. 1927 року вийшов на пенсію і переїхав жити в Харків, а потім у Київ до своєї доньки, відомої письменниці Оксани Іваненко. З початком Великої Вітчизняної війни разом з родиною доньки змушений був виїхати в евакуацію, там у Свердловську захворів і помер 1 січня 1943-го на 84-му році життя.

Заснована Дмитром Іваненком газета «Полтавскій вестникь» виходила до 30 квітня 1917 року. Потім випуск її припинився. Редакція обіцяла читачам, що шукає кошти і незабаром сподівається відновити вихід. Та це вдалося зробити аж через… 73 роки.

14 листопада 1990-го полтавці знову отримали газету з такою ж назвою. Правда, то був уже орган міської ради. Своєю демократичною позицією, відстоюванням національних інтересів «Полтавський вісник» швидко здобув популярність жителів не лише міста, а й навколишніх сіл. Швидко зріс тираж газети, її вплив. Це викликало невдоволення тогочасної комуністичної влади. В період так званого ГКЧП, в серпні 1991 року, вона навіть мала намір закрити «Полтавський вісник». Але не встигла. Путч зазнав поразки, комуністична диктатура дійшла до свого повного краху. На руїнах радянської імперії постала незалежна Україна.

«Полтавський вісник» виходить раз на тиждень по п'ятницях одним з найбільших в Полтавській області разовим тиражем — 20 тисяч примірників. З них близько 80% розповсюджуються по передплаті, 20% надходить в роздрібну торговельну мережу.

Формат — 24 сторінки розміру 29,75х42 см. Перша, остання, внутрішні сторінки — повнокольорові (4+4), інші — чорно-білого друку. Обсяг реклами — до 20% площі.

Газета верстається у власному дизайн-центрі, друкується в ТОВ «АСМІ» (Полтава).

Колектив «Полтавського вісника» вбачав своє покликання в утвердженні української державності, розвитку демократичних засад місцевого самоврядування, широкій поінформованості полтавців, пропаганді кращих духовних традицій народу. І це знайшло розуміння земляків. Тривалий час газета має найвищий в області тираж, зростає обсяг видання, поліпшилася поліграфічна якість, газета стала повноколірною.

Редакція нинішнього «Полтавського вісника» не претендує на єдинокровність з «Полтавским вестником» зразка 1902—1917 років. Між ними дуже велика часова перерва, різні політичні засади, які вони відстоювали і відстоюють. Але «вісниківці» свідомі свого історичного спадку і прагнуть й далі розвивати кращі традиції місцевої преси. Тому в «Полтавському віснику» в листопаді-грудні 2000-го було широко відзначено 100-річчя виходу першого номера газети «Полтавскій вестникь», приділено багато уваги його організатору Дмитру Іваненку.

Газета має одну з найбільших серед періодичних видань області чисельність постійних передплатників — понад 19 тисяч в усіх районах області.

«Вісник» інформує читачів про важливі події в країні, області, і місті, порушує актуальні проблеми життя і сприяє їх розв'язанню.

Серед рубрик газети — «Теми тижня», «Місто», «Регіон», «Гроші та ціни», «Віснику написали», «Телевісник», „Здоров'я", «Спорт», «Культура», «Історія», «Люди і долі», дитяча пізнавальна сторінка «Чомусик» та інші.

Редактор — Лариса Семеняга.



"Вісник Кременчука"

«Вісник Кременчука» – кременчуцька україномовна газета. Тижневик, виходить щочетверга на 24 сторінках (з них 4 кольорові) формата А3, с цікавою та актуальною інформацією про події в місті, області, світі. З них 8 сторінок зручної телепрограми на 23 канали, а також оригінальні тематичні сторінки. 2 сторінки газети присвячені головним спортивним новинам як світовим, так і міським. Приємний дизайн і ілюстрації роблять газету передовою по якості в місті. Розповсюджується: оптом, в роздріб, по підписці; в магазинах; через мережу (більше 40 кіосків).

Наклад: 5000 примірників

Головний редактор: Микола Фельдман

Перший номер вийшов 27 жовтня 1990 року.

До кінця 2010 року головним редактором газети була Юлія Билина. 2 грудня 2010 року на посаду головного редактора призначили Миколу Фельдмана

Засновник – Кременчуцька міська рада.



"Світлиця"

Новосанжарська районна газета має більш як вісімдесятирічну історію. Перший її номер вийшов у світ 2 січня 1932 року півтора тисячним накладом під назвою «Ленінським шляхом».  Перший редактор – Григорій Шевченко. Друкувалася газета в місцевій друкарні, створений спеціально для забезпечення виходу районного часопису наприкінці 1931 року. В довоєнну пору газету редагували також Іван Топчій, Таде Моцик, Степан Коваленко, Трохим Нагірний, Степан Вовк, Ілля Олійник.

Останній перед окупацією випуск часопису вийшов 16 вересня 1941 року. Газету підписав редактор Ілля Олійник – батько поета-академіка, Героя України Бориса Олійника.

У листопаді 1943 року газета відновила випуск, редагували її спочатку Олексій Земляний, затим Артем Омелян. У 1957 році часопис замість двох разів почав виходити тричі на тиждень, удвічі збільшеного формат. Редактор газети – Ілларіон Стадник.

У 1962 році у зв'язку з хрущовськими реформами і ліквідацією району випуск газети було припинено, а відновлено з 1 квітня 1965 року під назвою «Червоний прапор». Впродовж 24 років редакційний колектив

ручного набору перейшли на лінотипний, а з 1986 року газету почали друкувати офсетним способом у Кобеляцькій друкарні, з 1993 року освоєно комп'ютерний набір і верстку. З 1988-го по 1991-й рік редактором працював Олексій Коба, затим – Петро Жаботинський, Вікторія Дев'ятко, знову Петро Жаботинський. У 1992 році газету перейменовано на «Прапор», у 2000-му – на «Злагоду», засновниками були районна державна адміністрація, районна рада та трудовий колектив редакції.

У 2006 році створено комунальне підприємство «Інформаційний центр «Новосанжарщина» (засновник – районна рада, директор – Олександр Зінченко). Колектив випускає щотижня 12 – 16-сторінкову газету «Світлиця» (наклад – 4 тисячі примірників), а також готує випуски радіостудії «Берегиня» (загальний тижневий обсяг мовлення – три години).

Перші кроки в новосанжарській районній газеті зробили поет Борис Олійник (його перший вірш було надруковано 28 лютого 1948 року), відомі в Україні, в області журналісти Віталій Скобельський, Володимир Пісковий, поет і нарисист Миихайло Булах та багато інших.



"Зоря Придніпров'я"

У травні 1930 року було створено Глобинську районну газету „Соціалістичний наступ". Редактор – Ігор Сербін (1930-1934 рр.).

1934-1941 рр. – редактор Олександр Коваленко.

1 травня 1936 року – газета „Соціалістичний наступ" змінила назву на „Червона зоря".

Травень 1944 року – відновлено районну газету під назвою „Соціалістична Глобинщина". Редактор – Федір Буймистр (1944-1949 рр.).

З 1949 по 1958 рік редактором працював Анатолій Маркушев.

З 1958 по 1980 рік – редактор Микола Гнатюк.

З 5 травня 1962 року, зі створенням виробничих територіальних управлінь газета змінила назву на „Зоря комунізму".

З 1980 по 1998 рік редактором працює Василь Покотило.

З 20 жовтня 1990 року районна газета виходить під назвою „Зоря Придніпров'я".

1998-2007 рік – редактор Анатолій Пахомов.

З 25 липня 2007 року редактором призначено Івана Сорокопуда.

З листопада 2008 року зареєстровано додаток до Глобинської районної інформаційної громадсько-політичної газети „Зоря Придніпров'я" під назвою „Зоряна криниця" (реєстраційне свідоцтво серії ПЛ №871-128Р від 03.11.2008).

Разовий тираж газети „Зоря Придніпров'я" з 2007 по 2012 роки становить 8,3-5,5 тисяч примірників.

Редакція працює без дотації співзасновників.



 "Голос Зіньківщини"

Періодичне друковане видання комунальної форми власності - газета «Голос Зіньківщини» - засноване 17 березня 1919 року. Саме тоді трудящі Зіньківщини обрали повітову раду робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Тоді ж почав виходити і її друкований орган – газета «Известия». Часопис виходив три рази на тиждень російською мовою. З серпня по листопад 1919 року газета не виходила. Згодом газета мала назву «Вісті Зіньківської повітової ради та селянських депутатів».

За час існування районного часопису змінювалися його назви: «Більшовик Зіньківщини», «Правда Зіньківщини», «Під прапором комунізму», «Прапор комунізму».

З 29 серпня 1991 року газета отримала назву «Голос Зіньківщини», яка найбільше відповідає суті районного часопису.

Редакторами газети були Халімон Марія Андріївна, Самсоненко Григорій Якович, Троцький Сергій Іванович, Пасян Віктор Васильович, Малько Анатолій Михайлович.

З січня 1992 року газета виходила два рази на тиждень (середа і субота).

З січня 2010 року тираж газети перевищує 4 тисячі екземплярів.

З лютого 2012 року газета змінила дні виходу – вівторок і п'ятниця.

Видання виходить форматом А-3, на чотирьох сторінках (вівторок) і на шести (п'ятниця).



"Народна трибуна"

Історія котелевської районної газети «Народна трибуна» веде відлік з квітня 1933 року, коли вийшов перший номер двополосної багатотиражної газети «За більшовицькі колгоспи» ― органу політвідділу Котелевської машино-тракторної станції. Перший редактор ― В.С. Ромашов. Випускали газету (готували матеріали і друкували) чотири працівники.

У 1939 році Котельва знову стала районним центром. А в лютому 1940-го вийшов перший номер районної газети «За сталінський урожай» вже як друкованого органу райкому партії та районної ради депутатів трудящих.

Вимушена перерва у випуску газети трапилася у період окупації Котелевщини в 1941-1943 роках. Відновлено її вихід вже через   місяць після визволення краю.

У 1955 році на поліграфічній базі редакції було створено самостійну районну друкарню (припинила діяльність у 1998 році).

З 1956 року газета виходить під назвою «Соціалістична праця», з 1957-го ― на чотирьох сторінках, у 1958-му була учасником Всесоюзної виставки досягнень у сільському господарстві.

У зв'язку з тимчасовою ліквідацією району в 1962-1964 роках газета не видавалась. Відновлена з 1 квітня 1965 року під назвою   «Народна трибуна». Тоді її редагував   Іван Дудник, пізніше ― Борис Борисов, Олександр Тихоненко, Олексій Куценко.

З 1987 року колектив редакції очолює Петро Ляш.

Вагомий слід на сторінках газети протягом багатьох років своєї трудової діяльності залишили журналісти Іван Дрижирук, Валентина Матюшенко, Радій Шевченко, Михайло Шило, Михайло Петренко, Галина Довгуша, Василь Костюк.

У 1995-1996 роках редакційні процеси повністю комп'ютеризовані, нині газета друкується офсетним способом. Виходить двічі на тиждень. У 2012 році її тираж складає 3600 екземплярів. За насиченістю в розрахунку на кількість жителів району газета постійно займає 3-4 місце серед інших    газет області.

У колективі редакції 9 працівників, в тім числі журналісти Ірина Шило, Дмитро Павленко, Ірина Гризодуб.

Адреса редакції: 38600, смт Котельва, вул. Миру, 17. Телефони: (05350) 2-15-75, 2-17-01, 2-16-95. E-mail:  nar.t@rambler.ru



"Сільське життя"

Шишацька районна газета була заснована у грудні 1933 року.

За свою майже 80-літню історію районка разом з читачами пережила і вкарбувала в рядки усі значимі події місцевого життя. Мінялися назви газети, але незмінною залишалася її висока місія літописця району.

Вершиною визнання часопису стала перемога у 2003 році на Всеукраїнському конкурсі у номінації «Краща районна газета». Це заслуга усіх журналістських поколінь. Тут передусім доречно згадати добрим словом і вшанувати пам'ять редактора газети «Ленінський шлях» (перша назва Шишацької районної газети), вчителя за фахом В.М.Кундіренка, який добровольцем пішов на фронт, був політруком і героїчно загинув у 1942 році. З метою увіковічення пам'яті журналіста встановлено премію імені земляка для майстрів пера. Колектив редакції шанує пам'ять і інших воєнних і післявоєнних колег, редакторів Карпа Андрущенка, Федора Холодова, Никифора Зозуляка, Миколи Гапусенка, Степана Самсоненка, Дмитра Чернишенка, Івана Волика, заступників редакторів Григорія Науменка, Дмитра Даценка, відповідального секретаря Галини Дерій, кореспондента Івана Букія та інших.

Свою частку творчої праці і снаги у примно­ження здобутків видання, його самобутності, високої популяр­ності вклали ветерани преси, керівники редакційних колективів Володимир Костенко, Іван Нечитайло, Лариса Полницька, Владислав Катаєв, Ярослав Проць, заступники редакторів Михайло Любивий, Анатолій Волик, Василь Лень, Катерина Ксьонз, завідуюча відділом Надія Федько.

На пульсі життя упевнено тримає руку і нинішній редактор районки Володимир Тур. Журналістами "Сільського життя" нині працюють Олеся Пономаренко, Зоя Шкуратовська, відповідальний секретар Алла Дерій, бухгалтер Людмила Бородавка, оператор комп'ютерної верстки Вадим Обревко.

Газета виходить щоп'ятниці на восьми сторінках з телепрограмою. Тираж 3100 екземплярів.



 "Колос"

У лютому 1919 року, після створення повітового ревкому, вийшов перший номер газети «Голос бідноти». У 1920 році її перейменували на «Вісті». Далі районна газета виходила під назвами «Селянська правда», «За колективізацію», «Більшовик», «Переможець», «Вперед до комунізму», з 1965 року назва незмінна — «Колос».

На сторінках газети пройшли журналістське хрещення багато талановитих і творчих людей. У різний час редакторами працювали Василь Поберій, Тимофій Кузьменко, Дмитро Сонін, Василь Іващенко, Анатолій Островерхий, Олексій Куценко, Олександр Тихоненко, Михайло Любивий, Людмила Овдієнко.

Нинішній колектив «Колоса» з 2006 року очолює Наталія Пузина.



"Вісті"

Суспільно-політична газета «Вісті» виходить з 16 березня 1940 року. Під нинішньою назвою видання виходить з 1991 року, а до того газета називалася «За перемогу» (1941 р.), «За відбудову» (1944 р.), «Ленінським шляхом» (1945 р.). Назва «Ленінським шляхом» проіснувала до 27 серпня 1991 року (№101), а вже із 29 серпня 1991 року (№102) газета стала називатися «Вісті».

У різні роки редакцію газети очолювали редактори: Дмитро Несторович Панасенко, Галина Михайлівна Петренко, Микола Васильович Костенко, Василь Григорович Шамало, Яна Миколаївна Кудря. Зараз обов'язки редактора газети виконує Віталій Миколайович Кудря. 

На сторінках «Вістей» висвітлюються події і факти з життя територіальної громади Полтавського району, області, держави. До уваги читачів – огляд новин тижня, коментарі й консультації спеціалістів різних галузей, матеріали суспільної проблематики, а також – на тему культури й духовності. У кожному числі – програма телепередач, сторінка оголошень. Постійно збільшується кількість рубрик, різножанрових публікацій. Серед основних рубрик – «Апаратна хроніка», «Актуально», «На Полтавщині», «З перших уст», «Юридичний лікбез», «За подією», «Що на полях?», «Новини АПК», «На своєму місці», також «Проба пера», «Душа народу», «Відродження традицій» та багато інших.